Дискусія про одностатеві шлюби в Україні часто зводиться до емоцій — “за” чи “проти”, “традиції” чи “цінності”. Але насправді це питання не ідеології, а правової рівності та безпеки громадян.
Шлюб у сучасній державі — це не лише символ любові. Це юридичний механізм захисту.
Права, які дає шлюб: не «права для когось», а базова безпека
Шлюб — це:
-
право доступу до медичної інформації;
-
право ухвалювати рішення у критичних ситуаціях;
-
право спадкування;
-
соціальні гарантії;
-
спільна власність;
-
можливість бути юридично визнаною сім’єю.
Коли частина громадян позбавлена доступу до цих прав, це означає юридичну нерівність. Закон про одностатеві шлюби не створює “особливих прав” — він забезпечує однакові механізми захисту для всіх.
Особливо важливо для країни, що воює
У мирний час це може здаватися формальністю. Під час війни — це питання життя і смерті.
Якщо військовий або військова перебуває в критичному стані після поранення, хтось має:
-
отримати доступ до медичних даних;
-
бути допущеним у реанімацію;
-
підписати згоду на складну операцію;
-
приймати рішення щодо лікування чи реабілітації;
-
вирішувати питання спадщини або соціальних виплат.
Якщо стосунки не узаконені, партнер формально не має жодних прав. У юридичному сенсі він може бути “ніхто”, навіть якщо люди прожили разом роками.
Це не про мораль. Це про безпеку родини.
Скільки ЛГБТ+ людей служать у ЗСУ
Офіційного обліку сексуальної орієнтації в армії не ведеться. Але за оцінками громадської організації LGBT Military, близько 50 000 ЛГБТ+ людей служать у Збройних силах України.
Інші оцінки припускають, що в середньому до 5 % особового складу в підрозділах можуть становити ЛГБТ+ військові — більшість із них не розкривають свою ідентичність через страх дискримінації або стигми.
Соціологічні дослідження також показують, що значна частина українців визнає: ЛГБТ+ люди беруть участь в обороні країни на рівні з іншими громадянами.
Тобто тисячі людей, які ризикують життям за Україну, не мають гарантованого права на юридичний захист своїх партнерів.
Скільки людей насправді не є гетеросексуальними?
Самоідентифікація — це не тотожне поняття сексуальному потягу чи досвіду. Через соціальний тиск багато людей не називають себе відкрито.
Міжнародні дослідження показують:
-
5–10 % дорослого населення прямо ідентифікують себе як ЛГБТ+;
-
серед молодших поколінь цей показник може бути значно вищим;
-
частка людей, які мають одностатевий потяг або досвід, більша, ніж частка тих, хто відкрито заявляє про свою орієнтацію.
Це означає, що реальна кількість людей, які не є гетеросексуальними, може бути значно більшою, ніж здається.
Чому частина людей живе в гетерошлюбах
Причини прості й соціальні:
-
страх осуду;
-
тиск родини;
-
релігійні переконання;
-
ризик втрати роботи;
-
небезпека дискримінації.
У результаті багато людей створюють гетеросексуальні шлюби не через внутрішній вибір, а через бажання відповідати очікуванням суспільства.
Це породжує подвійне життя, психологічний тиск і часто — нещасливі стосунки.
Європейський досвід
Понад 30 країн світу легалізували одностатеві шлюби. Серед них:
-
Нідерланди
-
Німеччина
-
Франція
-
Іспанія
-
Канада
Досвід цих держав показує:
-
легалізація не руйнує інститут сім’ї;
-
кількість гетерошлюбів не зменшується;
-
суспільство не “деградує”;
-
рівень правової захищеності зростає.
Легалізація одностатевих шлюбів — це не про примус і не про нав’язування цінностей. Це про рівні права, захист у критичних життєвих ситуаціях і про чесність держави перед своїми громадянами.
Для України, яка воює не лише за територію, а й за свободу, цей закон означає більше, ніж юридичну норму.
Це означає:
— справедливість у правовій системі;
— безпеку для родин військових;
— рівний доступ до захисту;
— крок до зрілого суспільства без страху.
Бо поки люди змушені приховувати, ким вони є, — ми не можемо говорити про повну свободу.
А держава, яка захищає своїх громадян на фронті, має захищати їх і в правовому полі.
