У Відні Різдво має багато голосів і триває понад місяць. Святкування насичене тематичними подіями. Дзвони старих церков, туристичний гомін, концерти і шоу, смачні ярмарки, українська коляда… Так до цього звичного міського хору додається інший настрій — цього разу у вигляді української коляди, хору, бандури і оперних співів.
7 січня у Католицькій церкві Пресвятої Родини відбувся грандіозний концерт «Українське Різдво» — виступ Національної заслуженої капели бандуристів України імені Григорія Майбороди разом із солістами оперної сцени, хором і оркестром. Подія, яка залишила відчуття присутності України в цивілізованому європейському просторі. Серед гостей була киянка Вероніка Чекалюк — науковець, публіцистка, державна іміджмейкерка, амбасадорка української книги та культури у світі. Людина, яка звикла дивитися на культуру стратегічно.
«Я завжди відчуваю різницю між подіями “для своїх” і подіями відкритими, — зауважує вона. — Тут було відчуття діалогу. Це подія, котра формує імідж України в світі. Україна не пояснювала себе, вона звучала на найвищому рівні, глядачі, сповнені емоціями відчули що таке наша національна культура».
Відень — естетичне місто, яке знає ціну музиці як формі мислення. І саме тут українська різдвяна традиція прозвучала без фольклорного гриму, без надмірної сентиментальності, без бажання сподобатися, такою якою вона є. Бандура в цьому контексті – інструмент теперішнього. Це унікальний інструмент- символ кобзарів.
Для Вероніки Чекалюк, яка працює з темою культурної репутації держави, такі події мають особливу вагу як довгострокова інвестиція в позитивний образ країни.
На концерт Вероніка Чекалюк завітала на запрошення Зоряни Кушплер — оперної співачки, яку у Відні давно й з повагою називають «українською Марією Каллас». Їхня зустріч мала не світський, а символічний характер — як перетин двох форм служіння культурі: сцени й дій. «Пані Зоряна робить для української музики у Відні більше, ніж багато офіційних інституцій», — зауважила Вероніка. У знак шани вона подарувала співачці розкішний букет ніжних троянд, улюблені квіти Марії Калас, — як символ культурної пам’яті, жіночої сили й шляхетної стійкості мистецтва, яке не потребує гучних декларацій, бо говорить саме за себе.
Благодійний формат концерту — вхід за донат — підкреслив цю нормальність. Без пафосу, без тиску, як мовчазна угода між сценою і залом: ми слухаємо, беремо участь, відчуваємо українську музику.
Культура працює повільно, глибоко, не створює миттєвих ефектів, зате формує звичку — чути, бачити, розпізнавати українську ідентичність.
«Культура — то не декорація, а спосіб залишатися видимими у світі, який швидко втомлюється від шуму негативних новин у пресі».
Такі різдвяні вечори у Відні не змінюють світ одразу. Вони інтегрують, органічно вбудовують Україну в європейський культурний ландшафт як природну частину, а не як тему гучних новин. Цей вечір ще раз довів, що українська культура існує і розвивається не лише на Батьківщині, а й у серцях тих, хто несе її через океани та континенти.
