У світі, де панує невизначеність, конфлікти й поспіх, акти тихої щедрості мають особливу вагу. Впродовж кількох років відомий у світі український нейрофізіолог, професор Олег Кришталь на прохання бібліотек і культурно-мистецьких осередків у світі дарує свої книги — збірку есеїв «До співу пташок: приватна подорож до себе» та роман «Гомункулус». Так книги потрапили до кількох сотень бібліотек, освітніх закладів та культурних центрів по всій Україні, а також до українських осередків за кордоном. У непростий час війни, коли увага суспільства розсіяна між новинами та викликами виживання, особливу цінність набуває те, що змушує зупинитись і замислитись. Саме таким жестом стало дарування. «До співу пташок: приватна подорож до себе» — глибока рефлексія, що поєднує нейронауку, філософію та інтимну розмову з собою. Це книга не лише про науку чи медитацію — це спроба проговорити важливе там, де слова зазвичай мовчать.
У межах ініціативи примірники книги отримали бібліотеки як у містах, так і в селах та на прифронтових територіях. Чимало відгуків автор отримав від читачів у Києві, Львові, Харкові, Чернігові, Одесі, а також з менших міст і селищ.
«У часи, коли ми втратили багато — відчуття безпеки, стабільність і добре мудре слово, віра дуже важливі. Важливо, щоб залишився простір для думки», — розповідає бібліотекарка Наталія з Чернігова. «Ця книга не нав’язується. Вона просто є. І цього іноді достатньо, щоб відчути сили в собі, поміркувати і перезавантажитися».
Книгу отримали також українські культурні осередки у Варшаві, Вільнюсі, Каунасі, Копенгагені, Берліні, Ризі, Празі, Торонто, Вашингтоні та Нью-Йорку. Одна із знакових зустрічей відбулася в бібліотеці Єльського клубу на Мангеттені, де з ініціативи Дарини, американки українського походження, зібралися друзі-інтелектуали, шанувальники літератури та внутрішньої тиші. Присутні говорили про книгу, про досвід бути українцем далеко від дому, про сенси, які об’єднують людей на рівні думки. Дарина дала охочим книгу для прочитання і отримала відгуки. У невеликому зібранні знайшлися ті, кого книга по-справжньому зворушила і змінила. Троє з них продовжили цю подорож уже наодинці з книгою.
Джейсон Б., 41-річний філософ, що викладає етику в Колумбійському університеті, після презентації довго говорив із Дариною про феномен внутрішньої свободи в українській культурі. Вона вручила йому примірник книги, сказавши: «Це голос людини, яка думає серцем». Пізніше Джейсон зізнався, що давно не читав нічого такого глибокого і простого водночас. Його враження було коротким, але промовистим: «Ця книга нагадала мені, що справжня наука починається там, де смирення зустрічається з подивом. Пан Кришталь не повчає, він шепоче істини, які ми, можливо, завжди знали, але не вміли висловити».
Амелія Грейс Ву, 29 років, працює у стартапі. Вона цікавиться медитацією та східноєвропейською ментальністю. Під час події мовчала, але після неї підійшла до Дарини і сказала: «Я відчула, ніби хтось пояснив мої власні думки, тільки краще». Дарина без вагань подарувала їй електронний примірник. Через кілька днів Амелія написала: «Ці есе зупинили мене. У них є ясність — не у відповідях, а в тому, як ставляться запитання. Це нейронаука з душею».
Томас Л., 58 років, пенсіонер-невролог, прийшов на подію випадково — за компанію з другом, який грає у сквош у клубі. До речі, сквош — улюблена гра членів Єльського клубу, тут є кілька поверхів кортів. Цікаво, що прадід Томаса був родом із Полтави, тож Україна завжди жила десь у фоновій меланхолії його пам’яті. Через тиждень після події Дарина принесла йому паперовий примірник книги й сказала: «Книга для тих, хто ще в дорозі до себе». Томас прочитав її за кілька тижнів і сказав: «Читати Кришталя — то як слухати ноктюрн. Тихий, точний і наповнений світлом, яке помічаєш лише в тиші. Дуже людяна книга». Цей вечір у Нью-Йорку став більше, ніж літературною подією. Він став точкою дотику до іншої культури, до глибшого усвідомлення себе, до науки, яка народжується не в лабораторії, а у серці. Праця Олега Кришталя відкрила людям інтелектуальний простір і простір внутрішньої тиші, де оживає спів пташок, що насправді ніколи не замовкав — ми просто не завжди його чуємо. У Нью-Йорку книга доступна в українських книгарнях і в інтернеті. У Канаді вона стала основою для двомовного читацького клубу, в якому тексти Кришталя читають українською та англійською. У Латвії з’явились перші ініціативи з перекладу українських есеїв. Зі слів Олександри, мисткині зі США, збірку обговорюють у середовищах, далеких від українського — серед науковців, філософів, просто уважних читачів і прихильників України. Олександра часто говорить, що Україна — це інтелектуальна, інтелігентна нація, а Олег Кришталь — яскравий її представник у світі.
Сам автор не робить із цієї ініціативи публічної кампанії. Для нього це — жест. «Можливо, хтось прочитає, зробить паузу, задумається. І, можливо, саме в цій тиші народиться нове запитання. Або відповідь. Може, знайдеться час написати мені відгук», — каже скромно Олег Кришталь. У світі, де так багато галасу, просте дарування книги, особливо такої, стає актом глибокого гуманізму. І, можливо, саме ці малі жести і творять аристократичну українську культуру — спокійну, витончену, живу. (Фотоматеріали надані Веронікою Чекалюк).
